28-29 червня 2017 р. у м. Києві відбулася заключна частина Всеукраїнської акції #Діалоги_з_друзями, організованої Всеукраїнською Асоціацією викладачів історії та суспільних дисциплін «Нова Доба» у співпраці з громадською організацією «Новий Донбас» та за підтримки Європейського Союзу. До фіналу дійшли 6 учасників, історії яких ми й публікуємо.
Андрій вирішив поділитися своєю історією про подруг, з якими його звела війна. «Нехай та ситуація, яка зараз є, не вбиває їх [переселенців – ред.] морально. Навпаки, нехай це стане випробуванням, після якого вони стануть переможцями. Нехай вони борються за те, що вони люблять. І всі мрії завжди здійснюються, якщо цього дуже прагнути. Нехай вони вірять».
Анна хотіла б звернутися до свого друга, який, як і сотні тисяч інших українців, перебуває на тимчасово непідконтрольній території. «Жити, попри все. І вірити в те, що, все-таки, дуже скоро ми зможемо спокійно приїжджати одне до одного. Без всіляких переходів, блокпостів і всього іншого, непотрібного, що заважає нам спілкуватись. Щоб люди знали, що тут про них пам’ятають, за них хвилюються…».
Життя Дарини докорінно змінилося завдяки знайомству зі вчителькою, яка переїхала з м. Луганська. І крізь призму пережитого, вона прищепила своїм вихованцям розуміння простої істини: «Важливо завжди залишатися людьми, вірними своїй Батьківщині».
Дмитро родом з м. Луганська. Війна забрала у нього не лише дім, але й життя друга дитинства, якого вбило осколком снаряду на порозі власної школи. І бажання хлопця дуже прості: «Скажу трохи по-дитячому, але… [Хотілося б], щоб люди не стріляли. І щоб знаходили компроміси…».
Катерина – переселенка з м. Донецька, яка ніколи не приховувала власні проукраїнські погляди. «Донецьк – це гарне місто. Навкруги було дуже багато троянд. Лунав гімн України і лунали українські пісні. Навкруги були українські прапори… І дійсно було відчуття, що це – Україна. І що це – європейське місто. Це моє рідне місто. І воно буде завжди в моєму серці».
Мілана родом з м. Краматорська. Ще на початку війни вона з мамою переїхала на 2 роки у м. Севастополь, де остання колись провела власну юність. Втім, саме через цей вибір і подальшу хворобу, дівчина втратила найдорожчу їй людину. Пережите навчило її цінувати людську близькість: «Найголовніше – це розуміти одне одного, слухати одне одного, розмовляти одне з одним. Тому, що без якоїсь підтримки взаємної нічого не вдасться. І просто все зламається. Розуміти одне одного – це найголовніше. Що б там не відбувалося».
Сьогодні ми надаємо всім охочим унікальну можливість ознайомитися з історіями дітей, які потрапили у фінал конкурсу. Дізнатися більше про флешмоб можна також у наших групах ВКонтакті та у Facebook. І хоча акція була розрахована, насамперед, на молодь України, однак, ми щиро сподіваємося, що вона стане хорошою нагодою і для дорослих задуматись над поняттям дружби і значенням близьких людей у нашому житті.