Останній день Літньої Академії у м. Львові припав на п'ятницю, 19 серпня 2016 р. Після сніданку та виселення з готелю, учасники відправились до вже відомого їм антикафе "CoMMuna", де мала відбутися фінальна частина конференції. Першим виступив керівник проекту «Інтеграція через діалог» Петро Іванович Кендзьор, який познайомив дітей із перспективами подальшої співпраці. Особливу увагу було зосереджено на самих підлітках, як тому активному «ядру», яке може стати каталізатором якісних змін у нашому суспільстві. Діти дізналися про перспективи розвитку Програми та проявили жваве зацікавлення можливостями участі у ній. Гадаємо, зовсім скоро ми всі побачимо результати цієї співпраці. =)

Найбільш емоційним моментом стало представлення дітьми результатів арт-проекту «У кривих дзеркалах стереотипів», який вони готували з Христиною Музичук. Підлітки дуже точно і правдиво зобразили всі ті стереотипи, які переслідують вимушених переселенців в Україні. Від окремих історій присутнім навіть не вдавалося втримати сліз. Характерно, що після останнього, найважчого в емоційному плані виступу, ще тривалий час тривала мовчанка. Напевно, тоді для всіх і стало зрозумілим: це не «дитячі» роботи, а, мабуть, одна з найсерйозніших речей, які нам коли-небудь доводилося створювати. Вже тому їх має побачити світ.

Після побаченого та почутого, учасники, на чолі з Наталею Михайлівною Голосовою, підвели підсумки Літньої Академії. Діти та дорослі поділились своїми враженнями від останніх днів та планами на майбутнє. Під час прощальної частини, вони обмінювались побажаннями та мріями. І далеко не в одного учасника очі при цьому були сповнені слізьми.

Після спільного обіду та закупівлі сувенірів, всі гості галицької столиці групами відправлялись на автобусний та залізничний вокзали, у супроводі львівських друзів з числа однолітків та організаторів. Та хотілося б завершити огляд іншим: фактично кожен, з ким доводилося говорити, зізнавався, наскільки ця поїздка змінила його. І це не «порожні» слова. Подібні емоції читалися на обличчях співрозмовників. І коли представники Сходу та Заходу України гаряче прощалися, з обіцянками зустрічатися якомога частіше, починаєш розуміти, наскільки актуальними є проекти на зразок «Інтеграції через діалог». І потрібні вони не тільки дітям, а нам всім. Щоб зрозуміти, нарешті, наскільки нам пощастило з молоддю. Бо, здається, вона першою зуміла пробити вічну стіну стереотипів між українцями. Та усвідомила, що ця стіна – не в географічному розташуванні. Вона – у наших власних головах.