1 серпня 2017 р. команда «Інтеграції через діалог» заявила про запуск онлайн-курсу «Портретна фотографія очима художника». Вже у вівторок, 15 серпня, проект розпочне свою роботу. З огляду на це, ми вирішили познайомити користувачів сайту та майбутніх учасників навчання з Оксаною Каліновською – викладачем фотокурсів. Хто вона, що привело її до фотографії та якими будуть «родзинки» навчання – про все це (і навіть більше) читайте в нашому інтерв'ю!

Доброго дня, Оксано! Перш за все, дякуємо тобі, що знайшла час для інтерв’ю. Нещодавно на сайті Програми «Інтеграція через діалог» з’явилася новина про запуск онлайн-курсів з портретної фотографії, де ти заявлена як Спеціаліст. Оскільки раніше ти не була задіяна в проекті, багатьом нашим учасникам було б цікаво дізнатися про тебе більше. Могла б розповісти про себе?

Усім привіт! Звати мене Оксана. Живу і працюю в чарівному місті Срібної Землі, як ще називають Закарпаття, – Ужгороді. Одружена. З Дімою (який, до речі, буде співавтором курсів) виховуємо донечку Домініку. За покликанням я – художник і мама, за спеціальністю – архітектор. Люблю фотографувати, подорожувати та багато досліджувати. До сфери моїх зацікавлень можна віднести все: від фей "Disney" (якими я ілюструю книжки для дочки) і світу Толкіена до римо-католицьких монастирських комплексів різних чернечих орденів і згромаджень на території України. На світ я дивлюся по-своєму. Якщо допустимо так висловитись, під нестандартним кутом. Це дозволяє мені помічати щось надзвичайне у, здавалося б, звичних речах чи ситуаціях.

Фотографією займаюся давно, більше 10 років. Спочатку це було звичайне заняття, яке виникло з необхідності (при підготовці диплому), але поступово вона заполонила мене, стала моєю частинкою на рівні з малюванням. Моїм натхненням є фентезі та фантастика (книги, фільми), ідеї мультфільмів "DreamWorks" і сучасної дитячої літератури, а також різні щоденні радощі. Думаю, це завжди допомагало мені знайти спільну мову як із дорослими, так і з дітьми. (сміється)

Які три слова найкраще тебе характеризують? Чому?

Мрійливість, перфекціонізм, ідеї.

Мрійливість – поринаючи у світ фантазій, черпаю сили та натхнення.

Перфекціонізм – бо по-іншому просто не вмію. Завжди хочеться знати та розуміти більше. Через це у мене така тяга до досліджень: чи то мова йде про хобі, а чи про професійну діяльність. Хоча, все частіше видається, що ця риса є для мене як благословенням, так і прокляттям.

Ну, а мої ідеї – це продукт мрійливості під пильним наглядом перфекціонізму.

Ще я б згадала метафізичне (базоване на вірі) і філософське сприйняття довколишнього світу, але, схоже, «ліміт» слів я вже використала. (сміється)

Як відомо, особистість «творять» її вчинки. Чим ти найбільше пишаєшся у своєму житті?

Ось це питання по-справжньому складне для мене. Мабуть, на даний момент, найбільше пишаюся своєю сім’єю і батьками, які допомогли мені стати тою, ким я є. Щодо вчинків… Гмм… Напевно, я поки не зробила настільки грандіозного діяння, про яке можна було б із впевненістю сказати: «Так, тепер мене пам’ятатимуть!» Можливо, це і наслідок згаданого вище перфекціонізму, але я завжди вимогливо ставилась до себе. Втім, намагаюсь бодай частково просуватись у цьому напрямку: на роботі, в побуті та при спілкуванні з навколишніми. Як архітектор, стараюся сумлінно виконувати поставлені цілі, робити добро безкорисно, допомагати іншим, дбати про довкілля та захищати історичні надбання краю. Тобто, такий собі законослухняний громадянин, який прагне бодай трішки «відбілити» репутацію своєї професії. (сміється)

Втім, ні. Є дещо, чим я можу пишатися. У свій час, я зібрала і описала всі пам’ятки архітектури Ужгорода, з небуття «витягнула» костел св. Яна Непомуцького, показавши його цінність. Напевно, в цій області зробила найбільше. Як бачите, «перемоги» поки отримую лише в маленьких битвах. Проте, з чогось же потрібно розпочинати? (посміхається)

Як ти дізналася про проект «Інтеграція через діалог»? Чому вирішила стати частиною команди проекту? Адже, будьмо чесними, робота з дітьми, які постраждали від війни, не є легкою, як морально, так і фізично…

Про проект «Інтеграція через діалог» дізналася від свого хорошого друга. Спостерігала за вашими акціями. Мене захопила робота вашої команди, а коли запропонували долучитися до проекту – охоче погодилася.

Вважаю, що «Інтеграція…» робить благородну справу і творить добро для тих школярів і студентів, які постраждали через війну. Хоча, нашому суспільству варто навчитися приділяти більше уваги всім дітям. Надто часто дорослі не звертають увагу на їхній моральний стан, кризи та труднощі. Не виключенням стає і підтримка підлітків у їхніх захопленнях і творчих починаннях. А потім дивуються: «Чому ж наші діти від нас віддалилися?!» І справді: чому?

Останніми роками тема війни і подолання її наслідків стала повсякденним мотивом українського суспільства. І допомога дітям – одна з найважливіших її складових. Однак у пересічного громадянина може виникнути цілком резонне питання: «А як фотокурси можуть допомогти підліткам, котрі пережили війну?». Адже одна справа – допомога матеріальна. І зовсім інша – те, що важко «відчути» фізично. Чи зустрічалася ти з подібною реакцією на свою ініціативу? Якщо так, то яку відповідь маєш для таких випадків?

На щастя, люди уже не такі байдужі, як раніше. Думаю, кожен із нас це відчув за останні роки. Зрештою, труднощі зближують. (сумно посміхається) А усім скептиками чи поціновувачам матеріальної сторони життя, скажу, що «не одним хлібом живе людина». Щоб відчувати себе щасливим і самодостатнім, потрібно, в першу чергу, пізнати себе і віднайти внутрішню гармонію. І мистецтво – важливий крок для досягнення цієї мети. Особливо це стосується фотомистецтва, як частинки надзвичайного і фантастичного світу творчості. Оскільки всі зараз «озброєні» телефонами, смартфонами, планшетами і фотоапаратами, то чому б не почати «реабілітацію» з освоєння тонкощів виконання фотографії? Як художник, малюючи картину, відкриває іншим свій внутрішній світ, так само і через фотографію ми передаємо власне бачення реальності і того, що її творить.

І ще одне. Я вважаю, що кожен повинен мати хобі, яке слугуватиме нашою «тихою гаванню» або «якорем», особливо, в період творчої кризи чи буденності.

З огляду на сказане тобою, поговорімо детальніше про сам проект. Ваш з Дмитром курс називається «Портретна фотографія очима художника». Це доволі оригінальне формулювання. Чи існує відмінність між баченням художника і «просто» фотографа? І в яких випадках ця різниця стає принциповою для професії?

Здавалося б, різниця не така вже й помітна. Адже, і художники, і фотографи працюють з «картинкою». І ті, і інші є творчими людьми. А якщо вірити науковим дослідженням на цю тему, то така характеристика передбачає собою і доволі високий інтелект, і критичність мислення, і його високу «гнучкість» та альтернативність. Зрештою, важливою є й чутливість до протиріч.

Але відмінність ховається в деталях. Тут я б виділила навики мислення та його динаміку. Не заглиблюючись у складну термінологію, скажу, що для фотографа завжди залишатиметься ключовим вміння «впіймати» кадр, а чи декілька, які б втілювали момент, емоцію. Потім він синтезує їх в ідею постобробкою, створюючи закінчений продукт. У художника  творчий процес побудований на кропіткому та детальному аналізі, що проявляється в розбиранні реальної картини (того ж самого моменту) на складові (колір, форма, композиція, символізм і т.д.), з виділенням головного і другорядного та подальшим підбором техніки для досягнення потрібного ефекту.

Ще одна особливість – це динаміка мислення. Фотографу необхідно швидко «включатися» в роботу, обов’язковою є швидкість реакції. Художнику ці якості будуть, швидше, заважати, бо від нього вимагається витривалість, терпіння, ретельність.

І тут ми підходимо до головного: якщо риси фотографа у переважної більшості учасників присутні (інакше їх би просто не зацікавив наш проект (посміхається)), то засвоєння художніх навичок допоможе дітям бачити «картинку» повністю, вміло пристосовуючи її під Ідею, а не навпаки. Непогане вміння, правда ж?

Важко не погодитись. Проте, як відомо, будь-який задум, щоб стати успішним, повинен на 100% виправдати очікування потенційної аудиторії. На твою думку, чи є фотографія тією актуальною темою, яка здатна «вистрілити» серед школярів і студентів з цільових груп Програми? Водночас, які «фішки» вигідно вирізняють проект від «Інтеграції через діалог» від низки аналогічних пропозицій на ринку фотокурсів?

Звісно, я про це задумалась одразу ж після того, як отримала пропозицію долучитися до проекту. Але сумніви зникли буквально через декілька хвилин: ми оточені продуктами фотомистецтва і в «реальному» житті, і у «віртуальному». І на першому місці тут, безумовно, портретне фото. За допомогою портрету можна розповісти цілу історію людини. Зрештою, чи не цьому зобов’язаний своїм феноменальним успіхом той же Instagram? (сміється) І коли підлітки, які буквально виросли у «цифровому» світі, мають шанс стати професіоналами у тій сфері, яка десятиліттями зберігає свою актуальність, то чи потрібно сумніватися у важливості нашої роботи?

Якщо ж говорити про «фішки», то зауважу, що проект складатиметься з двох частин. Перший етап – це онлайн-курси на 14 важливих для професії тем. В кінці кожної з них – домашні завдання, запитання для повторення, а що особливо важливо – постійна консультація для охочих краще розібратися у згаданій сфері. Ще однією «родзинкою» я б назвала ілюстрації, які супроводжуватимуть матеріал. Всі вони є авторськими і матимуть на меті зробити засвоєння прийомів і секретів якісної портретної фотографії максимально зручним та легким. 

Найуспішніші учасники будуть запрошені на оффлайн-курси в м. Ужгороді, на яких уже практично будемо застосовувати отримані знання на професійній апаратурі. Це – особливо важливий для нас етап. Адже тут ми виходимо за межі типового онлайн-навчання, яке пропонують в Мережі ті чи інші сервіси. І саме в цей час будуть проводитися тренінги й практичні заняття. В підсумку, ми спільними зусиллями підійдемо до кінцевої цілі навчання – фотосесії, де підліткам буде відведена роль знімальної команди.

Отож, на слухачів курсів очікує цікава, насичена і різнобічна програма. Якій тематиці буде присвячений арт-проект, про який ти зазначила? Чи, все-таки, сюжет тримається у секреті?

Тематика стосуватиметься волонтерського руху в Україні (але про це більше розповість Дмитро (посміхається)). Скажу одне: кожен учасник матиме змогу виразити своє бачення волонтерства шляхом художньої фотографії.  

А це хороша ідея для нового інтерв'ю! Вище ти згадала про важливість практичної складової навчання. Як ви з колегами плануєте це реалізувати в рамках онлайн-курсу?

Практичними будуть заняття у вигляді домашніх завдань. До кожної підібрані цікаві завдання, які стимулюватимуть творчість дітей та допоможуть закріпити пройдений матеріал. Робота кожного учасника розглядатиметься, оцінюватиметься – все в рамках конструктиву (оскільки не люблю «порожню» критику). Ну, і, звісно, вся оффлайн-частина буде приділена практичному застосуванню отриманих раніше учасниками знань.

Ти вказала, що «Портретна фотографія очима художника» матиме логічне продовження в оффлайн-режимі. За яким принципом відбуватиметься відбір майбутніх учасників тренінгів? І чи переслідує команда якусь практичну ціль в межах зазначених занять?

Принцип відбору буде абсолютно простим і, що важливо, прозорим: за виконані завдання слухачі отримуватимуть бали. Рейтинги будуть доступні для всіх охочих у розділі курсів під назвою «Досягнення». Автори, чиї фотороботи наберуть найвищі бали (звісно, з оглядом на вікову різницю учасників), будуть запрошені на продовження навчання в оффлайн-режимі.

Ціллю ж навчання є допомога дітям будь-якого соціального статусу максимально реалізувати свої мрії і розвинути таланти. Зверніть увагу, що наш світ переповнений людьми, які займаються не тим, до чого у них «лежить» душа. Чи не в цьому причина наявності такої великої кількості непрофесіоналів і просто нещасних людей? І якщо ми допоможемо бодай одній дитині повірити в свої сили та отримати поштовх для подальшого самовдосконалення і пошуку себе, то я вже вважатиму, що проект став успішним. (посміхається)

Схоже, учасників проекту і справді чекатиме багато несподіванок! Відтак важливо, щоб про нього дізналося якомога більше людей. З огляду на те, що чимало підлітків читатимуть наше інтерв’ю, чи знайдеться у тебе декілька слів до тих, хто ще сумнівається, чи буде такий досвід корисним, а головне – цікавим для них?

Відкиньте сумніви! Давайте пройдемо разом цей процес навчання, розпізнаємо нове і цікаве у звичних речах, подивимося на навколишній світ очима художника. У кожному є та нерозкрита частка творчого, що прагне вирватися назовні, то чому б не за допомогою фотокурсів її проявити? Якщо ви побоюєтесь отримати щось на зразок нової школи, то запевняю вас: навчання буде легким і дійсно цікавим. Практичні ж домашні заняття допоможуть вам навчитися ще краще фотографувати. А яке вміння може бути кориснішим у нашому «мультимедійному» світі? (сміється)

Дуже хороші слова, насправді. Щиро сподіваємося, що команді організаторів вдасться все задумане! І, що не менш важливо, зичимо вам з Дмитром та майбутнім слухачам фотокурсів, аби реальність повністю відповідала очікуванням від участі у проекті! До нових зустрічей!